Відвід захисника від участі у кримінальній справі в кримінальному процесі України

Монографія присвячена правовій проблемі відводу захисника від участі у кримінальній справі в кримінальному процесі України. Проведено порівняльний аналіз КПК України від 19 листопада 2012 року та ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У роботі визначаються такі поняття, як: кваліфікована юридична допомога, вільний вибір захисника, правовий статус адвоката-захисника, інститут відводу, усунення захисника зі справи в кримінальному судочинстві, відвід, самовідвід. Надаються рекомендації щодо їх застосування у законотворчій діяльності при внесенні змін та доповнень до законодавства і у науково-дослідній сфері для подальших досліджень проблемних, теоретичних та практичних питань кримінально-процесуального права України та організації діяльності адвокатури. Розрахована на науковців, юристів-практиків, викладачів, студентів вищих навчальних закладів. Вступ - Як відомо, українські правничі студії нині переживають складний час. Затиснена між двома суперечливими традиціями права, західноєвропейською та візантійсько-радянською, між труднощами формування громадянського суспільства та натужними рефлексіями звичаєвості, українська юриспруденція неминуче потрапляє у вир соціальних оказій, часових метаморфоз і парадоксів. То-таки держава чи людина? Ідеологія та особисті інтереси чи істина? Середньовічна ієрархічність чи рівноправ'я? Ці всі, здавалося б, марні запитання, на які давно існують очевидні відповіді, на жаль, не втратили актуальності в нашому суспільстві, а отже, знаходять своє відображення й в українській гуманітарній науці та насамперед — праві, котре й існує для того, щоб моделювати соціальні відносини. Достоту, як у соціумі, ми й досі з репресивних часів зберігаємо в українському законодавстві ірраціональну, заледве не антично- візантійську, спадкоємність суперечностей теорії з практикою. Тому нині український правничий дискурс навряд чи можна повноцінно спрямувати в річище новітніх західноєвропейських орієнтирів та постмодерних тенденцій граничної деієрархізації суспільства, розширення людських прав і свобод перед обличчям глобалізованої епохи. Перед українськими юристами радше стоїть завдання більш прозаїчне, однак не менш важливе та складне — поступово розв'язати вузол пострадянських правових суперечностей, аби реалізувати «теоретичні» права наших громадян, прописані на рівні Основного Закону. Імовірно, складність цього завдання для юриспруденції краще бачиться збоку. Тим часом, намагаючись наблизити нормативне законодавство до основного, ми раз у раз натрапляємо на ті самі добре замасковані перепони, що дісталися нам від юридичної казуїстики попередньої епохи. Водночас реалізація прав та свобод громадян через законодавчі тонкощі на всіх рівнях давно стала в Україні питанням не лише вузького кола фахівців, але й — морального обличчя й нашого суспільства, і самої держави...